Шість мільйонів єврейських сердець перестали битися у темряві Голокосту, і півтора мільйона з них – це голоси нашої рідної землі, України. Їхній шепіт досі чути у вітрах Бабиного Яру та в тиші тисяч безіменних ярів по всій країні.
Проте історія виявилася суворим вчителем: вона дала нам гіркий урок про те, що сама лише пам’ять не є бронею. Пам’ятати – ще не означає бути в безпеці. Пам’ять вимагає:
Знання історії: Розуміння того, як починається геноцид – з мови ненависті та байдужості.Дієва реакція: Справедливе покарання для тих, хто вчиняє воєнні злочини сьогодні.Захист правди: Поширення знань, щоб ніхто не зміг переписати історію або виправдати нове коло насильства.About the Author
