Як би не пишніло віття – воно всохне, коли немає коріння. Одягаючи вишиванку, ми встаємо в довжелезний ланцюг свого роду. З усіма, хто був до нас – молодими й старими, красивими, розумними, талановитими, і з тими, хто прожив довге щасливе життя, і з ненародженими, і з загиблими в усіх війнах, які приходили на цю землю. Коли б і де б ми не народилися – нас об’єднує наша пам’ять і наша культура. Ця сорочка – пам’ять нашого роду, нашої крові. Ця сорочка – броня, яка захищає. Завжди. І вона розкаже тим, хто прийде після нас – якими ми були, що любили, і що у цьому світі найдорожче.