Це наш подих, наш пульс, наша пам’ять. Ми проживали їх у темряві заборон, у холоді поневолення, у тиші спроб вирвати з нас коріння. І все ж знову й знову складали «душу й тіло» в оберіг свободи – так, наче Чубинський бачив усю нашу долю наперед, усі століття болю й піднесення водночас.
«Браття молодії» сьогодні стоять там, де вітер приносить запах землі й тривоги, де народжується тиша між пострілами. Їм адресовані слова, яким понад сто років, але які зараз звучать точніше за будь–яку сучасну мову. А «воріженьки, що зникнуть, як роса на сонці», – це вже не метафора, а ніжна надія, що бринить у кожному серці, як ранкова крапля світла.
Інші народи співають гімн, як давній ритуал. Ми – як сповідь. Як пам’ять про те, що вистояли. Як клятву тому, що вистоїмо знову. Це пісня, яка живе в нас і якою живемо ми.
_______________________
День Державного гімну України відзначають щороку 10 березня. Свято встановлено на честь першого публічного виконання пісні «Ще не вмерла України» (1865 р.), слова якої написав Павло Чубинський, а музику – Михайло Вербицький. Гімн є символом незламності та єдності.
About the Author
