155 років її слово не просто живе – воно палає. У студентських авдиторіях і наукових студіях, у публічних дискусіях і в українських серцях. Її голос звучить зараз так само гостро й невідворотно, як і тоді. Бо він – про нас. Про сьогодні. Про віру всупереч усьому. Про культуру, яка стає територією свободи. Про силу духу, здатну перемогти те, що здається непереможним.
«Ні, я жива, я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає»,
– крізь десятиліття проривається цей голос. Голос Мавки, героїні «Лісової пісні», і голос самої Лесі Українки. Рядки, що стали її долею. Адже вона несла у серці не просто вогонь – полум’я, яке не знає страху. Полум’я поезії, любові, свободи. Вони стали символом незламності, внутрішньої гордості та високої духовної сили.
About the Author
