Під час війни, коли реальність щоденно випробовує людську стійкість, студенти не втрачають здатності творити. У вишивці бісером, в’язанні чи малюванні вони знаходять не лише спосіб самовираження, а й засіб збереження внутрішньої рівноваги.
Творчість стала для студенток Андріани Галушко, Єлизавети Крохмалюк, Анастасії Койцан, Людмили Кут, Іванни Пʼєтчик, Каріни Маріуцен, Роксолани Федорової, Яни Гаджук тихим опором, особистою територією свободи і джерелом світла в темні часи.
Кожна робота – це не просто естетичний обʼєкт, а молитва, пам’ять або мрія, зашифровані в блискітках скла, візерунках пряжі чи кольорі фарб. Голка, шпиці чи пензль в їхніх руках – мовчазні, але вперті. Вони ведуть їх крізь неспокій – до гармонії.
Кожна робота – це спроба зберегти людяність, знайти розірваний зв’язок зі світом, сказати: «Ми ще тут. Ми пам’ятаємо. Ми віримо».
https://www.facebook.com/share/p/15XEJpKdyW/?mibextid=wwXIfr
About the Author
