У сьогоднішній скорботний день, коли просто навіть страшно доторкнутися до уяви тих 32–33 років, бо нормальне людське серце не може це витримувати, ми залишаємо всі справи, збираємося і поминаємо, щоб не зтоншала і не порвалася нитка від наших предків далі й далі до онуків.

Свічка, що мерехтить у вікні, запалена о 16:00 наприкінці листопада кожного року – це традиція важлива не лише для пам’яті про Голодомор. Вона єднає нас і робить сильнішими. Щоб не щезли мільйони закатованих Голодом українців у пилюці Всесвіту, хай їхні душі сьогодні мерехтітимуть у наших вікнах…