#Деньчетвертий. Вірменський костюм
Історична довідка: На початку зародження Урартського царства (більше 3 тис. років тому) почалася історія вірменського костюма (або «тараза»). Наступним кроком розвитку національного одягу стало утворення Арташесидського царства. Територія потрапила під арабське володіння в VIII столітті, що зумовило появу в костюмі східних мотивів. Вірменський народ навчився виживати серед боїв і мирних періодів, пронісши крізь віки традиції пошиття національного одягу. Про власників вірменського костюма без слів розповість покрій, тип і колір тканини, візерунки і самобутня вишивка. Зразки старовинного одягу передавалися через покоління, незважаючи на модні віяння.
Традиційний вірменський національний костюм жителів Буковинського регіону налічує багатовікову історію, відрізняється різним набором одягу. Загальна риса – простора сорочка з коміром. Верхній одяг типу черкески належало підв’язувати на лінії талії розшитим поясом або шарфом.
Основою жіночого вірменського костюма слугувала довга натільна сорочка «халав». За давньою традицією західні вірмени для пошиття «халава» використовували матерію білого кольору, а східні – червону. Тканину складали навпіл, схематично намічали просторі рукави, косі клини збоку, округлу горловину і розріз від лінії грудей. Залишалося прокласти шви, вишити горловину національними візерунками. Зверху «халава» носили «архалух», що нагадує видовжений каптан. Для пошиття використовували тканину червоного або смарагдового кольору. Старші за віком жінки носили насичені тони лілового або фіалкового. У «архалуха» викроювали виріз в області грудей і прорізи по боках, утворюючи три частини на подолі. Спереду утворювались дві вузькі смуги, а ззаду – одне широке полотнище. Застібався такий одяг тільки на лінії талії, підперізувався шовковим шарфом або паском. Знатні жінки кріпили на талії посріблені або позолочені пояси (як свідчення багатства і статусу). Для свят спеціально пошивали наряд під назвою «мінтана», що нагадує по силуету «архалук». Він не мав розрізів по боках, пишно прикрашався національною вірменською вишивкою або тасьмою по рукавах. Ще одним атрибутом вірменського костюму вважався розшитий фартух на вузькому паску «гогноц».
Традиційне вбрання чоловіка–вірменина:
• на старовинних фото вірменських костюмів для чоловіків видно поєднання натільної натуральної або шовкової сорочки («шапік») з бавовняними або вовняними шароварами («шалвар»). Зазвичай штани фарбували в темно-сині, чорні або коричневі тони. Вже в XX столітті традиційні шаровари змінили брюки по типу галіфе під шкіряний ремінь;
• у широкий шов на талії у «шалвар» просмикували спеціальним чином шнур, який закінчується китицями. Штани під назвою «вартик» або «похан» знизу слід було примотати біля щиколотки або заправляти в довгі шкарпетки. Для пошиття «похан» жінки розкроювали домоткане полотно, пізніше використовували бязь;
• до верхнього плечового одягу відноситься «архалух», на який одягали «чуху», що служила не тільки теплим верхнім одягом, але і парадним костюмом. У старовину бідні сім’ї брали в багатих людей «чуху» на весілля нареченому (як символ добробуту). Якщо в XIX столітті для пошиття використовувалося домоткане полотно, то пізніше стали кроїти з дорогого фабричного матеріалу. Перевагу надавали тканинам темного кольору, спереду пришивали спеціальні вироби («газирниці»). Середні верстви населення шили елементи національного одягу довжиною до колін і з суцільнокроєними рукавами, для багатіїв пошивали рукава з декоративними прорізами, обшитими оксамитом або золотою тасьмою. Чоловічому вірменському костюму більше характерні зміни з огляду впливу чужорідної культури. «Архалух» було змінено на коротку жилетку «єлак» з вирізом на грудях. Укорочену курточку під назвою «бачкон» носили поверх «єлака». Зміцнилася традиція рясно розшивати візерунками сорочку, жилетку, куртку і навіть шаровари. Замість пояса часто пов’язували широку шаль, складки якої служили для носіння дрібниць.
Прототипи вірменських чоловічого та жіночого костюму виготовили в процесі дипломного проектування студенти Габрієла Бута, Тетяна Биндю, Христина Лакуста і Юлія Кирстюк під керівництвом викладача Марини Грижук
