У вечір п‘ятниці продовжуємо «модний» марафон до Дня міста. То ж, день п’ятий –Циганський костюм

Довідка: Цигани – етнічна спільнота (самоназва – ромá), належать до індійської групи індоєвропейської мовної сім’ї. В Україні проживає ряд етнографічних груп циган, серед яких – келдерари, які першими стали носити традиційний циганський костюм. Після Першої Світової війни цигани на Буковині у складі Румунії декларували себе «румунами». Осілі цигани–музиканти із сіл Глиниця та Шипинці (нині обидва села Кіцманського району Чернівецької області, розмовляли місцевою говіркою української) формували оркестри (зазвичай акордеон, скрипка, тромпет, тарамбука, контрабас та цимбали) і вирушали на заробітки за кордон до Польщі. Традиційний циганський костюм має досить багату історію, і пов’язано це головним чином з кочовим способом життя, що дозволяло запозичувати циганам частинки з культур різних народів світу. Чоловічий циганський костюм в минулому і сьогоденні має суттєві відмінності. Раніше характерними рисами вбрання були високі розшиті чоботи з широкою халявою і заправлені в них штани, і червона широка сорочка навипуск. Насправді ж сорочка могла бути різних кольорів, і навіть барвистою, але завжди з красивої, злегка блискучої тканини. Поверх неї одягалась візерункова жилетка або курточка. Орнаменти на неї приклеювалися зверху або вишивалися прямо на тканині. Штани було прийнято підперезувати широким поясом – його робили візерунчастим, прикрашали камінням і клепками, підвішуючи масу корисних речей: батіг, ніж, мішечки з травами і тютюном, засушений кажан – циганський оберіг. У ліве вухо чоловіки втягали сережку. Вважали, що якщо проколоти мочку в певному місці, у людини все життя буде гострий зір. Сучасний костюм цигана вже не відрізняється химерністю, але може зберігати в собі деякі елементи, наприклад, чоботи або сорочку. Однак він більше наближений до повсякденного міського костюму. На відміну від чоловічого одягу, жіночий – зберіг свою самобутність по теперішній час. Основою циганського костюма є спідниця довжиною практично до підлоги. До кофтини або блузи особливих вимог не висували. Глибокі вирізи і відкриті плечі не є табу для циганок, так як вважається, що це відображає їх жіноче начало. Голову заміжньої циганки покриває дикло – трикутна косинка. Перш ніж одягнути її, кінці закручуються, а тільки потім зав’язують на потилиці. Святкові головні убори прикрашалися бахромою, намистинами або бісером. Масивні золоті прикраси також є невід’ємною частиною образу. Елементом костюма могла бути хустка–шаль з шовку або вовни. Колірне оформлення нарядів різноманітне: перевага надається яскравим відтінкам і розмаїттю орнаментів. Зараз яскраві і пишні циганські спідниці використовуються танцювальними колективами, акторами, на маскарадах і святах для створення образу. Крім того, більш скромні варіанти чудово вписуються в етно, бохо, хіпі та стилі кежуал, якщо виконані з нейтральної тканини. Досліджували історію формоутворення циганських костюмів на Буковині студенти Катерина Гросул та Анастасія Ткачук під керівництвом викладача Марини Грижук.