98 років тому, 22 січня 1919 року, з балкона будинку на вулиці Софійській у Києві пролунали пророчі слова: «Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна… Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу». Саме у цей історичний день було проголошено Акт Злуки між Українською Народною Республікою і Західно-Українською Народною Республікою. Цій непересічній події судилося вкарбуватися в історію України національним святом – Днем Соборності.

Історичний досвід постійно нагадує українцям про те, що головною, незаперечною, неперехідною цінністю для всіх нас є незалежна, соборна держава. Лише за умови політичної й економічної незалежності ми можемо претендувати на гідне місце України у світі. І сьогодні, коли ми відзначаємо День Соборності і Свободи у таких умовах, що змушені захищати свою свободу і свою землю від російської зовнішньої агресії, це державне свято набуває ще більшої ваги і особливого значення.

У цей день ми особливо маємо усвідомлювати та цінувати істину: не важливо де ми народилися чи живемо – на Поліссі чи Донбасі, Слобожанщині чи Галичині – всі ми є українцями! Тому цінуймо і шануймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, бо в єдності – наша сила!

Коли ми промовляємо «соборність», то чуємо слово «собор». І приходять на згадку слова Олеся Гончара: «Бережіть собори душ наших!». Адже такий собор душі є у кожного і берегти його – означає слідкувати за своїми думками, діями та вчинками, знати і пам’ятати свою історію…

Слава Україні! Героям слава!